«Прянівілль» 5 років: як починалася солодка казка

Життя дивовижне й непередбачуване! Ми можемо намріяти собі «наполеонівські» плани, а доля одним жестом перекреслить все і виверне по-своєму. Я переконалася в цьому в 2014 році, коли попри те, що мала стабільне життя, власне житло й затишок, мрії та плани на майбутнє, в один липневий день змушена була з родиною залишити прекрасний і такий рідний Донецьк.

Ми запевняли себе, що їдемо у відпустку, на пару тижнів. Та вони минули швидко, і стало зрозуміло: як раніше вже не буде. Треба йти вперед, вчитися жити по-новому, в тих умовах, які пропонує життя. А воно запропонувало нам батьківську квартиру у місті дитинства – Дружківці, та галасливу родину, що відтепер складалася з трьох поколінь: моїх батьків, дітей та нас з чоловіком.

За вікном була осінь.

Листопад давив на мене всією своєю депресивно-дощовою силою. Я взагалі не люблю цей місяць. Незрозуміле «щось» — уже не золота осінь, але ще й не сніжно-біла зима. Він мучив, наганяв сумні думки і, щоби врятуватися від них, я згадала про одне із численних hand made хобі.

«Прянівілль» – солодкий бренд, який підкорив Україну

— Татусю, — кажу, — а ти на ринку не бачив часом харчові барвники? А корицю не зустрічав з імбиром?

Тато зрозумів мої прозорі натяки і вирушив на «полювання». За годину я вже мала все необхідне (борошно, яйця та мед батьки мали про запас завжди), замісила пряникове тісто, а ще через півтори батьківська квартира наповнилася ароматом свіжої пряної випічки.

Харчові барвники вдалося знайти лише блакитні, тож перші дружківські пряники мали двокольоровий малюнок – блакитний і білий.

Релакс вийшов знатний. Я розмалювала пряникові фігурки, з задоволенням сфотографувала їх і виклала до соцмережі.

Дивлюся зараз на ці фото й не можу не посміхатися з тих «шедеврів». А друзі на ФБ почали коментувати, вихваляти і навіть пропонувати продавати.

— Який продаж? — дивувалася я тоді цілком щиро. — Жартуєте? Я не вмію продавати! Зараз з’їмо та забудемо, а за похвалу дякую!

Пряникові експерименти 5 років тому

І тут в приват написала Іринка. Я й досі зберігаю скрин того повідомлення, і навіть трохи моїх відповідей.

Сьогодні, п’ять років потому, це вже історія. Причому історія успішної компанії. Тоді — навіть думок не виникало, що все може зайти настільки далеко і вирости до масштабів бізнесу.

Іра замовила 20 пряників для своїх синочків. Я кілька разів перечитала її повідомлення і в паніці прибігла до родини:

— Замовлення! Маємо перше замовлення! Що робити? За якою ціною продавати?

То був початок. Рецепт? Який рецепт? Ні, звичайно, є той, що я використовувала за основу, але щодо пропорцій все одно здебільшого користувалася інтуїцією. Мед відміряла ложкою. Спеції — щіпками. Борошно — скільки тісто «візьме»…

— Отакої! З твоєю інтуїцією ми собівартість не вирахуємо! — похитав головою чоловік, взяв записник, олівець, подав мені ваги і став поруч.

— Поїхали! Ти клади, й одразу називай мені, що і в якій кількості додаєш!

Звичайно, те перше замовлення (двадцять яскравих невеличких новорічних фігурок) ми рахували дуже приблизно. А потім почалася робота над рецептурою, зважування спецій до міліграмів, випробування смаків, визначення пропорцій. Нарешті народження того самого унікального смаку пряників «Прянівілль», який сьогодні знають і люблять сотні прихильників.

Перші замовлення майбутньої майстерні «Прянівілль»

До речі, назву «Прянівілль» — ім’я для нашої третьої, наймолодшої дитинки — вигадав також саме чоловік. Ми довго думали, підбирали, «смакували» різні варіанти, відкидали штампи і нарешті з’явився він. Просто у якийсь момент зірвався з язика і ми зрозуміли: от воно, наше ім’я!

На честь 5-річчя перша замовниця «Прянівілль» пані Ірина отримала персональний подарунок

 

Дякуємо за довіру всім, хто вже 5 років обирає пряники «Прянівілль»

За першим замовленням до «Прянівілль» прийшли й наступні. Ми виконували їх всією родиною: чоловік займався розрахунками та закупками, я випікала та декорувала, діти були головними дегустаторами. А батьки повністю взяли на себе побут.

Протягом місяця батьківська трьокіманатна квартира перетворилася на домашню пекарню. Тоді, з появою колективних замовлень, коли потрібно було створити 50 медових пряників, висушити їх, спакувати і при цьому не порушити елементарні санітарно-гігієнічні норми, — стало зрозуміло, що на домашній кухні це робити не тільки не можна, а й не варто. Ми зрозуміли, що настав час «виходити» з дому.

Чи було страшно? Ще й як! Проте, щойно ми робили один крок, як інтуїція підказувала нам наступний. Ми говорили «А», і Всесвіт тут же продовжував «Б»! Це було неймовірно!

Сьогодні — це наша історія, якою ми пишаємося та попри досвід 2014 року будуємо грандіозні плани на майбутнє та зовсім скоро повідомимо про розширення майстерні «Прянівілль».